Йоганнес Гінтербергер
Справа пристрасті
Бути тренером з німецької мови, а також викладачем німецької як іноземної та німецької як другої мови (DaF/DaZ) — одна з моїх найбільших пристрастей.
Я навчаю людей з усього світу. Найбільше мене захоплюють непорозуміння, які можуть виникати в спілкуванні. Тож, гадаю, саме це й має бути однією з причин, чому мене особливо полонять граматика німецької мови та можливості для тонкого, диференційованого вираження думок.
Мої учасники швидко помічають, що я дивлюся на структури німецької граматики так, що це не завжди збігається з класичними навчальними матеріалами.
Наприклад, для мене питання, на яке можна відповісти «так» чи «ні», ніколи не починається з позиції 1, а завжди з другої позиції. Просто позиції 1 бракує — вона трапляється лише в питаннях, на які не можна відповісти «так» чи «ні». Як людина, що володіє ще й тією чи іншою мовою програмування, я часто бачу структури «мета-метамовно». На превеликий жаль деяких колег. *вибачте.
Але з чого все почалося?
Приблизно 13,768 мільярда років тому, плюс-мінус — наука дуже любить про це сперечатися (і я нізащо в світі в це не втручатимуся!), — виник Всесвіт або ж його створив Бог. Відтоді, у будь-якому разі, сталося чимало всього.
Як би там не було, одного дня познайомилися мої батьки. Спершу на світ з'явилися мої двоє братів і сестер. Через деякий час — я. Немовлям я, мабуть, багато верещав. Дитинство я щасливо провів у так званому торговому містечку, яке — поки я там ріс — отримало статус міста. Там я ходив до школи (так званої початкової школи та середньої школи з музичним ухилом), а також до комерційного училища. Одразу стало зрозуміло, що я неодмінно хочу стати секретарем, бо альтернатива — фах електрика, який я спробував на канікулярному підробітку під час навчання в комерційному училищі, — мене просто не запалила. Але, як розпорядилася доля, все склалося інакше.
Коли я став до своєї першої роботи, я був безмежно щасливий. Там за зовсім прості завдання платили геть надмірно. Тоді я працював як «Assistance of the Assistance of the Area Manager West» у «Жовтих сторінках» у Зальцбурзі. Стало ще краще, коли «Assistance of the Area Manager West» звільнилася і я отримав її посаду. Кілька років по тому ця робота стала мені надто нудною. Я добре розумів, чому «Assistance of the Area Manager West» пішла.
Бажання змін
Я прагнув змін. Після безладних підробітків і справді екстремального періоду (так, я часто знаю, про що ви говорите) я працював у компанії посилкової торгівлі. Спершу в кол-центрі, а потім у маркетингу. Я переміг у внутрішньому конкурсі компанії, де йшлося про креативну ідею, і тому отримав пропозицію перейти.
Я охоче скористався цим шансом. Там я відкрив у собі пристрасть до технічних структур і до так званого лістброкінгу, який у народі ще називають продажем адрес, хоча це не зовсім так. У компанії я вивчив SAS (Statistic Analyzing System), а разом з ним SQL, а у вільний час хотів знати все про HTML. Кілька років по тому я започаткував власну справу — мультимедійну агенцію. Там усе залежало від правильної комунікації; ринкової комунікації.
Окрім мультимедійної агенції, яка організовувала майже все — від вебсайтів і класичної реклами до заходів, — я тоді відкрив ще невелике місце зустрічей, яке заповнило прогалину, що так гостро відчувалася в моєму тодішньому місці проживання в Каринтії (копіцентр + інтернет-термінали).
Один із моїх тодішніх інтернет-проєктів (див. зображення, за короткий час у ньому було близько 1350 учасників) незадовго до краху мав навіть майже 80 000 користувачів, і це в час, коли майже ні в кого не було власного підключення до інтернету, а чогось на кшталт Facebook узагалі не існувало. Тому тоді я й вирішив відкрити ще одне місце зустрічей в іншому населеному пункті.
Коли втручається торговець людьми...
На жаль, тоді я обрав місце, орендодавець якого виявився торговцем людьми і (згодом засудженим) убивцею. За цей час я втратив усе, що тільки можна втратити з (земного) майна. Агенцію, місця зустрічей, бізнес.
Найгірше було те, що торговець людьми переслідував мене по всій Австрії, бо я знав про обставини. Тож я був у бігах і сьогодні добре розумію, як почуваються багато тих, хто вивчає німецьку і кого переслідували й переслідують агресори на їхній батьківщині.
Два роки я ледве міг поворухнути пальцем чи з'явитися на людях. Надто великим був страх переслідування.
Поліція спершу бездіяла, але наприкінці цих двох років (2010) зі мною зв'язався співробітник кримінальної поліції для допиту. Довіряти йому я не міг. Зустрітися з ним я був готовий лише за надзвичайних запобіжних заходів.
На щастя, після розмови з ним я отримав можливість боротися зі своїми нападами страху. Крок за кроком я почав знову — чи то по-новому — орієнтуватися в житті. Діагноз на той момент звучав так: синдром бореауту (Bored-out). Стан, який і сьогодні дуже небезпечний для мене: страх померти від нудьги. Будь-яка рутина може стати для мене смертельною.
Відчуття безглуздя?
Моя боротьба з безглуздям, вочевидь, почалася. Спершу я багато розмірковував про сенс і безглуздя буття, а також небуття.
Я цілком офіційно зареєструвався як вільний митець, що розглядає сенс і безглуздя буття. Я вступив до вечірньої гімназії, щоб відволіктися.
На жаль, там я натрапив на структури, які вдавали, ніби сучасних медіа, як-от інтернету, не існує. Питання, зокрема уточнювальні питання щодо завдань/вимог, були небажаними. З сьогоднішньої перспективи я навчився там, яким я як викладач у жодному разі не хочу бути.
Вечірня гімназія була розрахована на 8 семестрів. За перші два семестри я склав половину всіх модулів. Коли мене попросили не поспішати, мені стало надто нудно, тому за 3 тижні я склав ті додаткові іспити, які були потрібні для навчання за спеціальністю «мультимедійне мистецтво», яке я неодмінно втовкмачив собі в голову. Але й цього я не витримав:
Там ішлося не про мистецтво і не про мультимедіа. Там ішлося про рекламу (агенцію я, щоправда, вже залишив позаду, мені більше не хотілося брехати людям в очі, щоб впарити їм товари) і про робочих бджіл із науковим ступенем, які як слухняні виконавці кіно-, рекламної та маркетингової індустрії мусять виконувати накази і чия креативність залежить від настрою начальника, а не від замовників. Загалом це, безперечно, захоплива сфера, але для мене це було не те (вже не те). Тож я знову захотів, так би мовити, поміняти шпалери.
Нові шпалери
Попрощавшись з University Of Applied Sciences, я натрапив на оголошення Інституту сприяння освіті (BFI) у Зальцбурзі, де рекламувався дипломний курс.
Спершу я взагалі не помітив, що йдеться про дипломний курс, — мені просто впало в око ім'я викладачки. Вона викладала німецьку, коли я складав додаткові іспити. Я докладніше зацікавився пропозицією і з'ясував, що йдеться про німецьку як іноземну та німецьку як другу мову.
Уважніше читаючи програму дипломного курсу, я відкривав дедалі більше тематичних напрямів, що мене захоплювали. Після того як я записався, я зміг поєднати і застосувати все, чого навчився і що пережив досі.
Спойлер: під «і команда» тепер маюся на увазі й я. ☺️
Курси німецької на телебаченні, на YouTube, на Facebook та деінде...
Після закінчення дипломного курсу з'явилися цікаві нові можливості.
Ми з Gerhard створили для учасників курс рівня B1 (сезони: B1.1 і B1.2), який транслювали по телебаченню; крім того, я заснував канал на YouTube, а також на Facebook. Щотижня є кілька можливостей безкоштовно відвідати відкриті уроки, які фінансуються з власної кишені.
Переглянути телевізійні випуски
Деякі користувачі є спонсорами каналу на YouTube і допомагають мені оплачувати інтернет. Щотижня виправляються сотні текстів, і люди з усього світу отримують підтримку в навчанні. Тепер є також можливість відвідувати приватні уроки (платно).
Чи то медіадизайн, чи викладання — тим часом з'явився й інтерес розглянути мій погляд у науковому контексті:
Крім того, за мультимедійний мистецький проєкт місто Зальцбург і педагогічний університет (PH Stefan Zweig) вручили мені премію «Без слів через міграцію»:
Тут ти можеш подивитися фільм, який було відзначено:
Робота над темою безмовності показала мені, наскільки все це стосувалося й мене самого. Для мене особисто це був неймовірно важливий проєкт, який завдяки цьому отримав велике визнання.
Вдячність
Усе це — і ще багато іншого — сповнює мене вдячністю, радістю та блаженством. Мені дуже хотілося б дещо з цього віддати. Час від часу я хочу доповнювати цей розділ «про мене». Тому мені дуже цікаво, що чекає на учасників і на мене на цій платформі в майбутньому.
А поки що бажаю тобі приємного навчання, практики й участі!
Щиро вітаю і всього найкращого,
Йоганнес «ДжоФі» Гінтербергер (Johannes - "JoPhi" - Hinterberger)
Дипломований тренер і викладач німецької як іноземної/другої мови (DaF/DaZ)
Спеціалізація:
- електронне викладання (E-Teaching),
- електронне навчання (E-Learning),
- онлайн-заняття (індивідуально, у групі, масово)
PS: Особисте життя
Так, маю. Хто відвідує мої заняття, дізнається й дещо про нього. Просто викласти все підряд на одній сторінці — мені не дуже подобається, бо я люблю особистий контакт.